А теперь баллада повелителя:

Ти можеш мовчати,
Ти можешь стогнати,
Ковтаючи сльози, тамуючи біль
Про милосердя ти можеш благати
Хоч це і не варте витрати зусиль.

Не варто, мотузка ж бо руки тримає,
І серце моє не розчулить сльоза
Моя насолода – безжальна лоза,
Що з посвистом злісним по спині шмагає.
І доки ти піді мною, на споді
Входитиму в лоно гаряче твоє,
Оголене зв’язане тіло твоє
Служитиме тільки моїй насолоді…