Польоту відчуття стиснуло груди,
Пейзаж мерщій метнувся навтьоки,
Від спокою лишились лиш друзки,
Почався шлях з призначенням «в нікуди».

І хай в істериці волає «стій-но!»
Якась там прагматичність, ставши в позу,
Та крихти істин підбирає розум
Не там, де тіло мешкає постійно.

Хто має далечінь в бетон залиту
У темряві не здатен на визнання
Облудності свого переконання
В вичерпній ясності навколишнього світу.

Я не триматимусь з останніх сил порогу
І вилечу в нікуди першим з рейсів
Аби збирати діаманти сенсів,
Якими Бог засіяв цю дорогу.