Це ніч, коли пробуджується хіть,
Це ніч, коли цнотливість засина,
Це ніч, коли минає мить
І пристрасть рештки розуму стина...

Стинає сум, розважливість стина,
І розтинає штучних істин суть,
І виникає у душі стіна,
Що затуляє буден каламуть.

І щоб уникнути щоденних лих
Я хмаркою втечу з чужого ганку,
Що утворилась з пестощів нічних
У променях безжалісного ранку